16 Тоді Він відкриває вухо людини і залишає Свою настанову.
17 Щоб відхилити людину од якогось вчинку і відібрати у неї гордощі,
18 Щоб відвести душу її від провалля і життя її від урази мечем.
19 Або ж вона наставляється на розум хворобою на ложі своєму і жорстоким болем у всіх кістках своїх, –
20 І життя її одвертається від хліба, і душа її від улюбленої страви.
21 Плоть на ній марніє, аж так, що її не видно, і з'являються кості її, котрих не було видно.
22 І душа її наближається до могили, і життя її – до смерти.